Добро не має кордонів. Воно говорить мовою серця

     Сьогодні ми хочемо поділитися історією, яка гріє душу, особливо в ці непрості часи.

     Наш добрий друг із Німеччини Томас ДАЛХАУ з міста Лейпциг знову завітав до нас із великою місією підтримки. Він привіз не просто гуманітарний вантаж на понад 1 мільйон гривеньВін привіз із собою тепло, турботу, надію… Від себе, від своїх друзів, бізнес-партнерів і клієнтів – від тих, хто вірить, що чужого болю не буває.

    Дякуємо, Томасе, за цю велику справу За те, що не залишаєш нас наодинці. За те, що пам’ятаєш і повертаєшся – не лише з речами, а з відкритим серцем  

     Цього разу генеральна директорка нашого закладу КНП “Козелецький центр первинної медико-санітарної допомоги” Інна Кондратьєва показала Томасу як живуть наші громади у воєнний час, як ми тримаємося, працюємо, боремося і як продовжуємо вірити у добро, в людей, у Перемогу Було багато щирих зустрічей, простих, але глибоких розмов, теплих обіймів і вдячних очей Особливо світлою була радість дітей – Томас не забув і про них. Усмішки малечі – це найкраща нагорода для доброго серця

     Три дні пролетіли як одна мить. Інна Миколаївна говорила не лише про сьогодення, а й про майбутнє: про спільні плани, нові ідеї, ще глибше партнерство. І знову переконалася – ми не самі.

Стомлені, але щасливі, ми проводжали Томаса додому із щирими словами вдячності та символічними сувенірами, в яких частинка нашої любові й пам’яті

Допомога наших німецьких друзів – це вже частина історії не лише нашого закладу, а й усього життя Козелецької та Кіптівської громад. Це доказ того, що справжнє людське тепло здатне долати тисячі кілометрів. Добро не забувається. Воно живе в серцях. І обов’язково повертається.

Дякуємо, Томасе.

До нової зустрічі. Із вірою, надією та щирими обіймами

 

 

Окрема подяка

Інна Миколаївна висловлює глибоку вдячність усім своїм друзям, які допомогли підтримати цей візит на кожному етапі:

хто допомагав транспортом для розвантаження;

хто допомагав організувати смачні вечері;

хто допомагав організувати цікаві екскурсії;

колегам, які були поруч.

Це не обов’язок. Це – доброта, яка не вимагає подяк, але вартує найвищих слів.

Ви дійсно друзі, які просто підставили плече – без слів і прохань, а від щирого серця